Становлення та розвиток
освітньо-просвітницьких закладів у селі Качкарівка.
Перша письмова згадка про село Качкарівка датована 1794 роком, проте пройшло майже вісімдесят років, як в населеному пункті з'явилася школа. У 1873 році була побудована на кошти сільської общини однокласна школа, вона і в подальшому утримувалася общиною. Лише невелика частина дітей селян могла отримати початкову освіту, та й такою в теперішньому понятті її важко назвати, адже це була однокласна земська школа, яку в 1894 році відвідувало 119 хлопчиків і 33 дівчинки. Грамоти їх навчали вчитель з помічником, яких утримувала сільська громада. Була ще і церковно - парафіяльна школа, в якій навчався 41 учень Отже, в селі, де мешкало близько 4,5 тисячі чоловік, навчалося менше 200 дітей.
Після встановлення радянської влади в Качкарівці у грудні 1920 року у волості організовано школи ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Відновили роботу дві початкові школи, але вони не могли охопити всіх дітей шкільного віку, яких налічувалося понад 700 чоловік. Згодом шкільні приміщення було розширено, а в 1922 - 1923 навчальному році відкрито семирічну трудову школу, в якій 7 вчителів давали знання близько 350 учням. У 1936 році на базі семирічки створено середню школу, в якій навчалося близько півтисячі учнів.
Під час Другої світової війни Качкарівська школа не функціонувала, так як з 18 серпня 1941 року по 10 березня 1944 року село було окуповане німцями. Вчителів залучили до роботи в колгоспі, педагоги - чоловіки пішли на фронт, діти сиділи дома, а підлітки теж працювали на окупантів. 1 вересня 1944 року школа в Качкарівці відновила свою роботу. За літній період шкільні приміщення були відремонтовані, хоч не було шибок, палива, підручників та іншого. Вчителі, прибиральниці, учні та їх батьки збирали на полях курай, щоб натопити груби, тачками возили все, що могло горіти Учні писали на обгорточному папері, однією книжкою користувався цілий клас. Багато дітей, які до війни ходили до школи, після війни вже не навчалися, бо треба було допомагати сім'ям. Особливо це діти з багатодітних родин та сімей загиблих на фронті. Деякі переростки, які хотіли здобути освіту, продовжували навчання у школі. Був період, коли учнів 9-х класів не було, то бажаючі навчалися у Новорайській та Бериславській школах.
Педагогічні кадри готувалися інтенсивним методом з учнів 9 класів школи на базі однорічних курсів при Бериславській педагогічній школі, спеціалісти з предмети готувалися на базі Херсонського учительського інституту за 3 - 4 роки.
Качкарівська середня школа до 1973 року розміщувалася у 5-7 різних приміщеннях, навіть деякі класні кімнати орендувалися у будинку Потайного Митрофана та у лікарні , а в січні 1973 року було здано в експлуатацію нову триповерхову будівлю, яка діє і нині.
До середини 30-х років у Качкарівці в основному була ліквідована неграмотність. У 1936 році у школі навчалося 500 учнів і працювало 25 учителів, а в 1937 році відбувся перший випуск десятирічки. Атестати зрілості одержали 11 учнів. Вони мали ґрунтовні знання з української та російської мов та літератур, алгебри, геометрії, історії, біології, фізики, хімії та ін. Випускників 10 класу, як людей грамотних, брали на різні відповідальні посади, згодом, здобувши освіту, вони ставали провідними спеціалістами села. Деякий час навчання у 9 і 10 класах було платне, але плата була досить символічна, тому це не стало на заваді тим, хто хотів навчатися. Наприклад, у 1953 році десятирічку закінчили 16 випускників, усі вони потім здобули вищу та середню спеціальну освіту.
Паралельно із середньою школою існувала ще вечірня, а потім і заочна школа для робітничої молоді. їх відвідували хлопці та дівчата , які в силу обставин не мали змоги ходити в денну школу, а після роботи у вечірній час ходили на навчання у 7 - 10 клас. Особливо школи були переповненні у 50-ті роки, коли в село приїхало багато переселенців із Львівської області . На батьківщині більшість дітей не навчалася, а тут їх залучили до школи. У 1953 році саме тому в Качкарівській школі було 5 паралельних п'ятих класів, діти переселенців пішли лише в 1 - 5 класи, старші працювали у колгоспах, так як сім'ї були дуже бідні.
У тридцятих роках було введене обов'язкове семирічне навчання, у 1960 році -восьмирічне, в 1970 - десятирічне, на початку 1990 років - одинадятирічне.
До школи приймалися діти 7-річного віку, але з 1980 року в Качкарівській ЗОШ навчання проводиться з 6 - річного віку. Спочатку це були нульові класи, а пізніше - перші класи. У 1986 році були створені хороші умови в колишньому приміщенні дитячого садка, в якому був проведений капітальний ремонт. Там обладнали дві класні кімнати, спальню, ігрову кімнати, спортивний зал, кімнату для групи продовженого дня та ін.
У Качкарівській середній школі навчалися діти не тільки качкарян, а й окружних сіл. При школі, починаючи з тридцятих років, був пришкільний інтернат. Він містився в будинку на бруківці (де двір Василенко Л.П.). Тут було дворище священика, а в 30-х роках його забрали, і в будинку мешкали вже директори шкіл та вчителі. Одна з будівель була пристосована під інтернат. Тут проживали діти з Милового, Каїр, Софіївки, Суханового та інших сіл. Діти із Саблуківки та Комарівки ходили до школи пішки. Саблуківців у 30-х роках взимку підвозили до школи підводами, а у 60-х роках - вантажною машиною, у 70-х-90-х - автобусом.
У пришкільному інтернаті діти знаходилися тиждень, а в неділю їхали додому Створені були в міру можливостей умови для проживання учнів: постіль, столи для підготовки уроків, шафи. Довгий час вихователем інтернату в післявоєнний період була Іщенко Олена Євдокимівна, інвалід І групи, яка втратила під час війни ногу. Вона була строгим педагогом, тому в інтернаті був порядок, виконувався певний режим. Діти харчувалися безкоштовно. Для них окремо готувалася їжа кухарем.
Починаючи з голодних 30-х років і закінчуючи війною, у школі навчалися сироти з дитячого будинку. Весь період його існування незмінним завідувачем дитбудинку була Потайна Поліна Федорівна. Людина з великою душею, вона багатьом дітям замінила матір. Дитячий будинок розміщувався по вулиці Мороза, продукти для харчування дітей виділяли місцеві колгоспи.
Протягом існування села, прогресивна частина сільських громадян намагалася піднімати питання культурно-освітнього рівня селян. Так, у газеті «Юг» 24 грудня 1903 року ( 6 січня 1904 р. ) писалося: «…до майбутніх свят попечителями чайної товариства і тверезості замислюється улаштувати спектаклю. Думають поставити «Наталку Полтавку». Можна лише від душі вітати цей задум, коли тільки він здійсниться, бо вже занадто темний місцевий люд. Можна порадити нашим попечителям постаратися організувати систематичні читання, які б мали загально-розвиваючий характер, раптом удасться трішки зняти у нашого мужичка товстезну кору невігластва, котра так тісно приросла до нього і якою так уміло користуються різні суб'єкти, яким, доречно, належала б згідно свого громадянського становища та розвитку, навпаки піклуватися про викорінення мороку та неуцтва».
Як видно з цієї замітки, просвітницькою роботою повинна була займатися чайна товариства тверезості, приміщення якої знаходилося біля церкви, та згодом у ній стали пити не тільки чай, і цей заклад перетворився на підприємство громадського харчування. Хто займався в Качкарівці просвітницькою роботою, крім учителів, достеменно невідомо. Лише в 1918 році в переобладнаному амбарі було засновано народний будинок, але регулярно він почав працювати тільки в 1921 році. Народний будинок проводив велику лекційну пропаганду.
3 доповідями і лекціями на політичні та антирелігійні теми виступали партійні працівники, вчителі, лікарі. Тут же працювала сільська бібліотека-читальня.